Кафедра англійської і німецької філології та перекладу імені професора І. В. Корунця

Який вигляд мала будівля на Хрещатику 150 років тому

Будинок на вул. Хрещатик, у якому 20 червня сталася пожежа, був відомий як Центральний гастроном. А в кінці XIX і початку ХХ ст його знали як приміщення номерів Кані й центр продажу класичних швейних машинок “Зінгер”.

Про це повідомив києвознавець Михайло Кальницький.

Дальня частина Хрещатика й нинішня вул. Богдана Хмельницького сформувалися до ХІХ ст. Перший квартал непарної сторони вул. Кадетська (колишня назва вул. Богдана Хмельницького – Gazeta.ua) займала протяжна садиба. На ній стояв єдиний лицьовій будинок на розі Хрещатика. Він мав два поверхи. Нижній – кам’яний, верхній – дерев’яний.

У 1868 році садибу придбали два купця-француза – Август Бергоньє і Жан-Батист Кані. В 1872-му вони розділилися. Бергоньє дісталася частина землеволодіння на розі Єлизаветинської вул. (тепер Пушкінській – Gazeta.ua). Там він вибудував цирк, згодом перероблений в театр.

Кані отримав частину біля Хрещатика. Він зніс стару будівлю, а замість неї в 1873-1874 роках звів цегляний П-образний дім.

Спочатку зодчий збирався прикрасити стіни іонічними пілястрами, але відмовився від цього. Вікна обрамлювали “пунктирними” торцями цегли. В цілому оформлення нагадувало традиції пізнього класицизму, який на той час уже виходив з моди.

Будинок мав три поверхи й підвал.

Нижній поверх відвели для торгових закладів. З інших приміщень власник зробив недорогий готель, який називали в той час “номера” або “мебльовані кімнати” – попередники нинішніх хостелів.

У кінці XIX ст. номера в кращих готелях Києва коштували від 75 копійок до 12 рублів на добу. В готелях скромніше – від півсотні до рубля, а в “меблірашках” – 30-40 коп. за кімнату. Номери Кані складалися в різний час з 60-68 приміщень зі змішанним плануванням (коридорний або блоковий), розташованих в двох верхніх поверхах і мансарді.

У 1883 році колишня садиба Кані перейшла у власність двох сестер-італійок Маріетти Леопарди і Терези Маффіоле. Потім Маріетта померла. Тереза ​​залишилася єдиною власницею – аж до 1917 року, коли садибу перекупив купець Абрам Кельбер. Весь цей час зберігалася назва “Номери Кані”.

Назва готелю “Кане” зберігалося навіть за радянських часів, в епоху непу, коли Фундуклеївська називалася вул. Леніна, а Хрещатик – вул. Воровського. Аж до кінця 1920-х років готель був у приватній оренді.

Потім його приєднали до комунального готелю, розташованому в сусідньому будинку – по Леніна, 3. Готель мав назву “Нова Росія”.

Ще однією “візитівкою” будівлі було представництво американської фірми “Зінгер” – всесвітньо відомого виробника швейних машинок.

Продуктовий магазин на розі Хрещатика і Леніна займав в Києві особливе положення. Перед війною він мав статус гастроному-універмагу. А згодом став Центральним гастрономом. Готель на Леніна після війни перестав існувати. Коли завершилася реконструкція Хрещатика, будинок одержав нинішній номер 40/1.

Центральний гастроном запам’ятався, як місце, де торгували діфіцитними товарами аж до 23.00.

У 1980-і роки міська влада хотіла реконструювати останній квартал Хрещатика. В кінці 1982 року провели закритий конкурс проектів нового комплексного вирішення кварталу.

Варіанти спільно розглядали Держбуд, Союз архітекторів і міськвиконком. Перше місце вирішили не присуджувати. Друге місце віддали групі авторів з Художнього інституту. Третє дісталося представникам Управління генплану Київпроекту. Обидва проекти поставилися більш-менш дбайливо до історичних будівель.

Повним контрастом виглядав варіант 6-й майстерні Київпроекту Яноша Віг. Весь історичний квартал, як по Хрещатику, так і по Леніна, хотіли повністю перебудувати.

Конкурс 1982 року не підвів безпосередньо до реконструкції. Однак задум залишався. Пройшов ще один конкурс, і до 1987 року визначилася концепція перетворень. Найбільшу підтримку на той час отримало пропозицію Київпроекту. Керівником проектної групи став Янош Віг.

Центральний гастроном вирішили знести.

Про серйозність цього наміру свідчить поява навпроти станції метро “Завод” Більшовик “” (ст м Шулявська – Gazeta.ua), в ті ж роки нового торгового центру.

Цей магазин на початку своєї діяльності називався “Центральний гастроном”. Його збудували саме в очікуванні того, що Хрещатицький Центральний буде знесений.

Але розгорнулася перебудова з новаціями. Державні капіталовкладення в будівельні проекти відклали. В результаті останній квартал Хрещатика залишився недоторканим.

У 1994 році всі старі будівлі по фронту центральної вулиці (№№ 40/1, 42, 44, 46, 48, 50, 52) визнали нововиявленими пам’ятками архітектури, а в 1998-му, згідно з розпорядженням КМДА офіційно внесені в списки пам’ятників архітектури місцевого значення. Будинок Центрального гастроному отримав охоронний номер 350.

Магазин беріг свій статус. Він займав великі площі першого і підвального поверху. З часом ці площі стали зменшуватися, поки зовсім не зникли. Будівлю поставили на довготривалий ремонт.

У 2012 році, в мережу потрапили фото з внутрішнього двору Центрального гастроному. На світлинах видно – пам’ятка архітектури занепадає. На її території облаштували смітник.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Влада Києва назвала умову, за якої відреставрує згорілу будівлю на Хрещатику

Пожежа у будівлі колишнього гастроному на вул. Хрещатик, 40/1 виникла о 16:55 20 червня. На момент прибуття перших пожежно-рятувальних підрозділів горів дах на площі 360 кв. м. Під час подальшої розвідки з’ясували, що вогонь по дерев’яних перегородках і перекриттях розповсюдився з 2-го поверху на 3-й поверх та на горище загальною площею 1000 кв. м. Пожежу локалізували о 19:11 на загальній площі 1000 кв. м, о 21:04 ліквідували.

Джерело

Share
Добавить комментарий

Blue Captcha Image
Новый проверочный код

*

Share