Кафедра англійської і німецької філології та перекладу імені професора І. В. Корунця

“У банку позичила 50 тисяч гривень. Віддати доведеться 120”

 Донька вже два роки як розлучилася, а ми досі віддаємо кредит. Дуже жалкуємо з чоловіком, що позичили в банку 50 тисяч гривень на весілля. На такі справи гроші в борг точно не треба брати, каже 49-річна Юлія Степаненко з Полтави.

 Наша сім’я небагата. А свати попалися заможні. Вирішили грати весілля в крутому ресторані. Запропонували скинутися по 50 тисяч гривень. П’ять років тому це були величезні гроші. В нас очі на лоба полізли. Але не відмовилися, щоб не соромити доньку. Наступного дня пішли в банк по кредит, гроші нам дали на два роки. З того часу тягнеться наша кредитна історія. Після весілля мого чоловіка звільнили з роботи. Я працювала вихователькою в дитсадку. Важко було знаходити по 2 тисячі гривень щомісяця на кредит. Донька з нами майже не спілкувалася, жила у сватів. Допомоги від неї не дочекалися. Півроку взагалі не платили, набігли проценти. Зараз маємо віддати додатково ще 20 тисяч гривень.

Кілька місяців тому я звільнилася з роботи. Влаштувалася кухаркою в ресторан. Чоловік працює вантажником на продуктовому складі й охоронцем на заводі. На двох щомісяця маємо 8 тисяч гривень зар­плати. На себе грошей не вистачає. Бо віддаємо за кредит, комунальні послуги, допомагаємо доньці з онуком. Після розлучення вони переїхали до нас. Донька живе тільки на дитячі гроші. Порахували з чоловіком, що має стати легше десь через п’ять місяців. Тоді нарешті погасимо кредит.

 Батьки й наречений просили мене почекати з весіллям. Але куди чекати, коли ти на 12-му тижні вагітності? говорить лучанка 23-річна Мар’яна Ткачук.

Торік у липні одружилася з однокласником 24-річним Володимиром. Гроші на весілля позичила в банку.

 Мали заощаджень 39 тисяч. Але цього вистачило тільки на сукню, костюм, обручки і завдаток для ресторану. А хотілося весілля з розмахом: взяли найкращого шеф-повара, замовили лімузин, живу музику. Покликали 70 гостей. Позичити грошей не мали в кого. Всі родичі на заробітки їздять, але в борг дати бояться. У банку взяла 50 тисяч гривень на три роки. Віддати доведеться 120 тисяч. Щомісяця плачу 3350 гривень. Батьки сердяться, що я впорола таку дурницю. Сподівалася, гості подарують багато грошей, вистачить погасити борг перед банком. А подарували тільки 30 тисяч. Половину витратили на медовий місяць, другу віддали за кредит. Тепер навіть дитячі гроші йдуть на погашення позики.

 Взяли в кредит комп’ютер за чотири тисячі гривень. У магазині представник банку запевнила, що нічого не будемо переплачувати. Впродовж восьми місяців треба віддавати по 500 гривень, розповідає 31-річна Юлія Вовченко з Черкас.

 Ми з чоловіком і повірили. Вже з першого місяця почалися проблеми. Виявилося, разом із комісіями треба платити по 900 гривень. Ми такої суми не могли собі дозволити, вирішили віддавати по 500. Але потім з’ясувалася, що нам нараховують пеню. 2008 року почалася криза. Нас так прикрутило, що вже не могли платити і ті півтисячі. Через рік я вийшла на роботу з декрету, вирішила поставити крапку в питанні. Але в банку заявили, що маємо заплатити 7000 гривень пені. Ми з чоловіком не були готові до цього, відмовилися платити. Почалися дзвінки з погрозами від банку і колекторів. Мовляв, приїдуть і вигребуть все з квартири. А про нас повідомлять усім банкам, зіпсують кредитну історію. Ми відповідали: “Будь ласка, окрім комп’ютера, в нас нічого цінного немає. А з банками більше зв’язуватися не будемо”. Так минуло ще кілька років. Банк уперто нагадував про пеню. Врешті пішли нам назустріч і половину суми списали. Решту ми виплачували частинами.

Був випадок з іншим банком. За телефон розрахувалися кредиткою. У цьому ж банку мали депозит. Фінустанова збанкрутувала. Нам повернули на півтисячі менше. Саме стільки залишалося віддати по кредиту. Ми вирішили їх не платити. Колекторам казали, щоб банк забрав наш залишок по депозиту і погасив борг на кредитці. Дзвонили ще кілька разів, потім перестали. Після цих випадків уже нічого не беремо в кредит. Чоловік сказав хоч як буде важко, банки обминатимемо тридцятою дорогою. Знайомим радимо: якщо зважуєтеся, треба ретельно читати договір. Щоб розуміти, що підписуєш. Просити, щоб роздрукували його крупним шрифтом.

Джерело

Share
Добавить комментарий

Blue Captcha Image
Новый проверочный код

*

Share