КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ І НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА ПЕРЕКЛАДУ ІМЕНІ ПРОФЕСОРА І.В. КОРУНЦЯ

«Перед свадьбою прибирали, шарікі надували, а свекруха десятий сон бачила»

Про що говорять у електричці Київ Ніжин

У суботу о 13:58 із Північної платформи Київського залізничного вокзалу відправляється електричка до Ніжина Чернігівської області. Пасажири штовхаються у вагоні, щоб зайняти місця. Закидають на полиці для багажу торби. Старші жінки засовують під сидіння «кравчучки»

 Кієв це сумашедший дом. Я тільки через роботу сюди їжджу, каже до старшого чоловіка жінка в червоній футболці, із золотими передніми зубами. Приїхала до сестри в гості, а там кухня, кровать і тєлєвізор. Поїв і лежиш. Сестра каже: «Пашлі пива вниз поп’ємо». А я їй: «Отуди, де неізвєсно хто ходить і сцяками воняє? Не піду!» У селі на річку вийшов, посидів, карасів вловив. Красота! Пішов до сусідки, молока козячого взяв. Воно полєзне, охранітєльне, пошті шо материнське.

 Фу, я не п’ю. Воно воняє, кривиться сусід.

 А я, щоб не чути запах, п’ю залпом, затискає ніздрі двома пальцями. Все від кози завісить. Якщо вонюча, то і молоко вонятиме.

Сусідка колись козла держала. Раз прийшла до неї, притулилася до нього, погладила, а він такий вонючий, що цілий місяць курточка смерділа. Недаром мужиків козлами називають. Я на свого всігда так кажу. Раньше обіжався, а тепер даже вніманія не обращає.

До вагона заходить високий контролер у блакитній сорочці. Тримає касовий апарат для видачі квитків.

 Зайчики, ваші білєтікі, будь ласка! Мужчіна, шо у вас? підходить до купе.

 Пенсійне посвідчення, сонно дивиться чоловік, якого розбудили.

 Пред’являєм документ! Ви ж знаєте без мандата нема депутата.

Пасажир бурчить, дістає з внутрішньої кишені документ. Контролер довго розглядає посвідчення.

 Та давай уже! вигукує пенсіонер.

 Зараз як дам, так не донесеш! Ти глянь на нього!

 Десь випив і ходить тут права качає.

 Якби я випив, так був би дурніший, чим ти! переходить до наступного купе контролер.

У вагоні сміються.

На станції «Дарниця» у вагон набиваються пасажири. Хто не поміщається всередині, стоять у тамбурі.

 Шість вагонів дали. Їдемо в Європу. Стать нема де! кричить у відчинених дверях чоловік, років 50, з окулярами на носі.

 Так вам і треба нема чого бандітів вибирать до влади! перекрикує неголений літній чоловік, теж в окулярах.

 Мужик, закрий рота! Я двоє суток на роботі не спав! гукає молодий із сидіння.

 А шо я агітірую, щоб за дураків не голосували. Мене ж на телевізор не пустять.

Чоловік ще кілька хвилин сварить владу. Пасажири погрожують викинути його з вагона.

 Кому воно треба? Чи ми того не знаємо? каже жінка, яка повертається додому з нічної зміни. За Кірпи добре було, коли контрольорам по 12 гривні за проїзд давали. Кругом ремонти були.

 Е-е-е, приятно вспомнить, відповідає їй сусідка-­дачниця. Бачте, і тут іностранець їм не вгодив вижили. Не давав гроші красти, видно, каже про колишнього директора Укрзалізниці поляка Войцеха Бальчуна.

Засмаглий чоловік у шортах і з барсеткою поступається місцем старшій жінці у солом’яному капелюшку. Через 5 хв. іншій пасажир­ці пропонує сісти на своє місце його товариш. Та ніяковіє:

 А ви хіба виходите? питає.

 Та сідайте, той другий тоже мені місце уступив, шепче їй сусідка. Сама удівілась.

 Да ви шо? Давно такого не бачила.

На станції «Бровари» заходять дві жінки, років по 50. Протискаються між пасажирами до середини вагона.

 Ну, як твоя Аліна з Олєжиком живуть? Вже од свадьби одойшли? починає розмову повніша.

 Та вони то одойшли, а я не можу. З такою свахою, як у мене, ще довго буду помнити.

 А шо таке? Не сошлися характєрами?

 Свєточка, ти ж мене знаєш у мене все горить. А ця сонна муха. Приїхала думала, хоч щось поможе. Так з нею більше клопоту, чим помочі. Олєг, її син, після операції на позвоночніку по два ящика водки тягає, а вона сіла на ступєньках біля хати: «Мене кіт подряпав».

Поїхала я у Бровари на хлєбзавод за короваєм. Дзвонить: «Здрастуйте, свахо! Ви коровай уже забрали?» «Забрала», кажу. «Так може ще і шишечок треба було б?» А я їй, як гаркну: «Так напечіть!»

 Розумна вона в тебе!

 Я перед свадьбою у п’ятницю з кафе у два часа ночі вернулася. Поки там усе прибрали, шарікі понадували. Прихожу сваха вже десятий сон бачить. «Ну, добре, думаю, спи. Будеш вранці салати кришити». Свєточка, шо ти думаєш? Я з п’яти ранку на ногах, а у неї у восєм часов ще не кує і не меле. Залітаю злюща в комнату. Починаю її трясти. «Так, ану бистро на кухню!» кажу. Так розізлила. Не повезло мені, Свєта, із свахою. Зате Олєжик, наче, непоганий.

Джерело

Share
Добавить комментарий

Blue Captcha Image
Новый проверочный код

*

Share