Кафедра англійської і німецької філології та перекладу імені професора І. В. Корунця

“За три дні встигла тільки виспатися і згадати, як мене звуть”

 Я краще постою, вже так насиділася, каже 19-річна Юлія Левченко, українська легкоатлетка. Її спеціалізація стрибки у висоту.

Позує фотографам і журналістам зі срібною медаллю. Її здобула на останньому чемпіонаті світу в Лондоні. Взяла з другої спроби висоту 204 см. Покращила особистий рекорд на 4 см.

 Рецепт цього успіху? Я навіть не знаю. Десь щось розуміла на інтуїтивному рівні. Але тренерові видніше. Вона говорила, натякала. Та все було настільки обхідними шляхами. ­Ніхто мені не вішав медалі, не говорив постійно про якісь результати. І коли я вже була в секторі, то стрибала просто в своє задоволення. Останні слова Ірини Григорівни (Ірина Пустовойт, тренер Юлії Левченко. ГПУ) перед цим були: “Юля, коли виходитимеш із сектора, щоб сказала я зробила все, що могла. І не було жодних відмазок”.

У інтерв’ю після змагань ви зізналися, що боїтеся висоти. Це дійсно так?

 Коли їхали на стадіон, зрозуміло, був мандраж. А поряд із ним неймовірно високі атракціони. Одна дівчина летіла з висоти, я побачила її очі, які з усіх орбіт повилазили. Думаю, добре, що це не я. І одразу заспокоїлася (сміється). А страх перед висотою ми завжди долали поступово, метр за метром.

Ви починали з художньої гімнастики. Легко було “перемкнутися” на легку атлетику?

 У мене була велика перерва між цими видами спорту. Художньою гімнастикою я займалася близько року, коли вчилася в другому класі. Секція входила до школи Дерюгіних. На легку атлетику прийшла наприкінці сьомого. Протягом цього періоду шукала себе. Пробувала танцювати, співати, на гітарі грати не моє.

Гімнастиці вдячна. Вона виховала в мені витримку й характер.

Коли відчули, що в легкій атлетиці ваше ­місце?

 Одразу. Але переломним став момент перед юнацькою Олімпіадою, як опинилася перед професійним вибором. Я тоді в 11-му класі навчалася. Було ясно якщо йти вчитися на юриста, про спорт можна забути. Коли виграла Ігри, зрозуміла, є куди рости. Батьки мене повністю підтримали, хоча тренер не наполягала. Вона сказала: “Юля досягла певних вершин, і якщо захочете далі йти не по спорту це ваше рішення”. Обрала спорт. Упевнена, зробила правильно. Якщо плавати в двох різних сферах, нічого хорошого не буде. Мені не важко вивчити в університеті ­теоретичну частину, а потім застосувати її на практиці, оцінити результат.

Виникали періоди, коли хотілося кинути спорт?

 Траплялося. Пам’ятаю, два роки поспіль пальці на ногах ламала. Причому не на тренуваннях. То вдома танцювала ногу невдало поставила, то диск штанги у залі на ногу впустила. Після другого разу переживала. Думала, якась доля в мене нещаслива, наврочив хтось. Але через такі моменти зрозуміла: бувають як злети, так і падіння. Це дозволило швидше приходити до рівноваги у майбутньому.

Як у школі ставилися до успіхів ішли назустріч за потреби?

 Особливих приві­леїв ми ніколи не просили. Хіба що ­отримати наперед якісь завдання, теми уроків. Бо що таке на два-три тижні на збори поїхати, потім наздоганяти все. Для школи це було щось нове. Бо за кордоном усі звикли, що спортсмен є спортсмен. А в нас це сприймали як захоплення. Іноді важко було пояснити, що займаюся цим професійно. Це не просто якийсь гурток в’язання. Десь із труднощами, але допомагали. Хоча, можливо, й добре, що не давали розслаблятися. Останній рік я з нетерпінням чекала, коли закінчу школу. Скоріше хотіла опинитися в своїй стихії.

Ваш зріст 180 см. Це в житті допомагає чи навпаки?

 У класі я була не найвища. Але шкільні парти, стільці не завжди розраховані на високих дітей. Це стало ще однією причиною, щоб зі школи завжди поспішати на тренування.

Чим ще захоплюєтеся?

 Театр, кіно, балет усе. Головне, щоб на це був час. Ось зараз три дні, як приїхала, а встигла лише виспатися і згадати, як мене звуть (сміється). Моя бабуся історик. Культурно-масове життя маю з 5 років. Останнє, що сподобалося сучасний балет “Великий Гетсбі”.

На Олімпіаді зайняла 19-те місце

Юлія Левченко народилася 28 листопада 1997 року в Києві. В дитинстві займалася малюванням, танцями, художньою гімнастикою.

На легку атлетику Юлію привела шкільна вчителька фізкультури. У дівчини були відмінні показники у стрибках.

На міжнародній арені дебютувала 2013-го на чемпіонаті світу серед юнаків. Посіла 13-те місце. За рік виграла “золото” юнацьких Олімпійських ігор у китайському Нанкіні, підкоривши висоту 183 см. На Олімпіаді-2016 в Ріо-де-Жанейро не потрапила до фіналу, посіла в кваліфікації 19-те місце.

Чемпіонка Європи серед молоді-2017, віце-чемпіонка світу-2017.

Того ж року здобула “бронзу” ­юніорського чемпіонату світу, стрибнувши на 1,86 м.

Джерело

Share
Добавить комментарий

Blue Captcha Image
Новый проверочный код

*

Share