КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ І НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА ПЕРЕКЛАДУ ІМЕНІ ПРОФЕСОРА І.В. КОРУНЦЯ

«Тримались до ранку. З шістьох вижили ми двоє»

 Під Іловайськом знищували добровольчий рух. Цього побоїща можна було уникнути. Кров хлопців на руках влади, каже боєць «Правого сектора» 28-річний Віталій «Чечен» Нікуленко.

Народився в місті Знам’янка Кіровоградської області. Служив в інженерних військах у Києві. 2014‑го вступив у батальйон «Шахтарськ» (згодом його перейменували у «Торнадо». ГПУ).

 На початку серпня нам сказали рушати на штурм Іловайська, каже. Ми не знали, що там. Просто бойовий виїзд. Під містом чекали декілька днів, щоб налагодити зв’язок між підрозділами. Приїхав генерал Хомчак зі штабу. Заявив, що в місті майже немає росіян, і це буде легка прогулянка. За день виступили полями, між вокзалом і селищем Виноградним. Нам дали два БТРи, а «Азов» мав КамАЗ із кулеметом «Утес». Разом десь 200 людей. Пройшли півдороги, як запрацювали російські міномети. Нам наказали відступити.

Наступного дня знову пішли в наступ. Я знайшов гранату і подарував хлопцеві з батальйону «Свята Марія». Ті пішли просто на вокзал. Під час бою куля попала йому в шию, інша в гранату. Залишився живий. Хоча наступ не вдався. Батальйон під вокзалом розстріляли. Разом із пораненими і вбитими повернулися.

Не було думки, що вам кажуть неправду?

 Після другого відступу зрозуміли, що нас обманюють. Біля Виноградного зайшли в ярок. Там були масивні укріплення росіян. Наші снаряди 152-го калібру нічого не вдіяли б із ними. Їх явно робили тижнями. Як цього не побачила розвідка?

Ворог був за 1430 метрів. Я стріляв з автомата. Не рахував, скільки впало. На кожного українського бійця було десь 14 ворогів. На машину 12 ­їхніх. Відступаючи, захопили в полон багато місцевих сєпарів, російських контрактників і строковиків. Ті сказали, що нічого не знали, їх везли на полігон. Хлопці давали їм мобільні подзвонити додому. По-людськи ставилися: годували, поїли.

Що було далі?

 Суцільний хаос. Артилерія била по своїх. 19 серпня «Шахтарськ» вийшов з-під Іловайська. 12 бійців, серед них я, залишилися в місті. Виходили з усіма у 20-х числах серпня. Не чекали коридору, бо кожен хотів вижити. Нас атакували по всіх напрямках. Одна дорога ще не прострілювалася. Четверо хлопців влаштували засідку, щоб стримати ворожу піхоту і дати нам відійти. Ми від’їхали на кількасот метрів. Почули бій. З другом повернулись допомогти. Трималися до ранку. З шістьох вижили ми двоє. В побитому легковому авто вивозили тіла друзів. Побратимові було 16. Скоро 20. Має дружину, дитину.

Офіційно в тих боях загинули 366 людей.

 Знаю, що лише в «Шахтарську», «Азові», «Донбасі» понад 500. А ще інші добробати. У ЗСУ була страшна паніка. Втікали у різні боки, і їх розстрілювали пачками. Полягли понад тисячу.

Після повернення на базу розібрали ситуацію?

 Ні. Нас називали дезертирами. Мене звинуватили у вбивстві цивільних. Потім усе заспокоїлося. Психолог порадив повернутися в тил. Так і зробив. Досі згадую, як їздили по полях, збирали живих і мертвих бійців.

Джерело

Share
Добавить комментарий

Blue Captcha Image
Новый проверочный код

*

Share