КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ І НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА ПЕРЕКЛАДУ ІМЕНІ ПРОФЕСОРА І.В. КОРУНЦЯ

«Росія розвалиться в осяжному майбутньому»

 Ми програємо війну на внутрішньому фронті, а на міжнародному гріх нарікати. Три роки тому всі чекали розвалу України. Станом на 2017 рік світ зрозумів, Росія найпідлішим способом веде гібридну війну не лише проти нас, говорить письменниця 56-річна Оксана Забужко.

Ви критично ставитеся до російських нібито ліберальних інституцій.

 Не залишилося в Росії інституцій, що були б поза контролем ФСБ. Ні одній, будь то видавництво, театр або соц­мережа, довіряти не можна. Нам це треба прийняти як засаду не лише інформаційної гігієни, а й особистої безпеки.

Декомунізацію почали не запізно?

 Це краще, ніж ніколи. Декомунізацію, а точніше деколонізацію, я почала би з ліквідації через освіту й медіа радянського легковажного ставлення до історії. Від, здавалося би, дорослих освічених людей можна чути: «Да сколько можно о прошлом, давайте о будущем!» А звідки ж ти його візьмеш, холєра ясна, те «будущее»? З Марса завезеш?

В інформаційному полі незмінно здіймається лемент усі 25 років незалежності на кожний рух у бік визволення із зони впливу Кремля. Про що не йшлося б чи про україномовний дубляж у кінотеатрах, чи про меморіал Голодомору, чи про присвоєння Донецькому університету імені Василя Стуса. За кожним кроком за рамки колоніального проекту вибухала істерика, що видавалася за всенародне обурення. Це війна проти пам’яті. Мета ворога одбити нам її і підмінити своєю, штучно сконструйованою.

Скільки часу потрібно на викорінення радянської свідомості?

 Чим відрізняється «совєцька» і європейська? У першій світ починається з 1917 року. На одному зібранні спробувала пояснити, як творилося історично унікальне обличчя Києва. Що базова матриця сформована в ХVIXVIII століттях. На це києволюби мені розчаровано сказали: «Ну, так это ж давно было». Для них усе, що було тут «до Булгакова», не є особистою цінністю й не сприймається як своє.

А європейські нації це ті, чий крок пам’яті сягає набагато глибше, ніж три покоління. Усі заздрять успішним щасливим британцям. За рахунок чого цей острівець править світом? У Кембриджі (заснований 1209 року університет. ГПУ), на терені кампусу, пасуться корови. Тому що належать родині, яка від ХІІІ століття має грамоту з правом на це. Бо позивалася з університетом і виграла. До них «зеленые человечки» не приходили й не випалювали все до тла двічі-тричі на століття. В нас усю модерну історію завдання було вижити.

Одна з причин війни на Донбасі це та ж переписана історія?

 Частково, так. Але окупація є окупація. В України ніби рука під завалом. І що довше вона там, то більше в неї відмирають функції. Реабілітація органу, коли його витягнуть окрема тема. Як реалістка, кажу це відбудеться, коли Росія розвалиться. Бо це обов’язково станеться в осяжному майбутньому. І маємо всіляко прагнути, щоб якнайшвидше.

Коли саме?

 Це непрогнозовано. Тут працює купа додаткових факторів, кожен із яких може стати вирішальним. Багато людей штучно продовжують РФ віку. Бояться, що її розпад стане гуманітарною катастрофою. Не розуміють, катастрофами загрожує якраз продовження існування цієї держави.

А якщо говорити про це в контексті Донбасу?

 Цей регіон розплачується за наші «перезрілі» історичні гріхи одразу. Туди у сталінські роки з усього Союзу їхали ті, хто не мав чого втрачати. Розкуркулені, кримінальний елемент. Це був плавильний казан, Гулаг у мініатюрі.

А потім виявилося, радянська індустріалізація це по-розбійницькому виссати ресурс і йти грабувати далі. Вже на час розпаду СРСР шахти треба було модернізувати. Шахтарі у США, порівняно з нашими як космонавти поряд із чумаками на волах. А Донбас «залип» у часі. І в незалежній Україні ніхто не збирався стратегічно реформувати регіон. Використовували людей, доки не прийшла Росія та не пустила їх на гарматне м’ясо.

Чи зможемо колись пробачити її?

 Спочатку треба перемогти. А тоді вже дивитися, чи буде, кого пробачати.

Які настрої панують серед українців?

 Це замішання. Влада не пояснює до пуття, що відбувається. І з тих хронічних недомовок накручується мантра «всьо плохо».

Якщо три роки брехати, що Майдан був проти Януковича й корупції, а лише потім Росія напала, тоді справді виходить «всьо плохо». Тільки от Майдан був проти Путіна з самого початку. Бо війна почалася 30 листопада 2013 року, коли невідомий «Беркут» напав на студентів. І росіяни в українській формі та російські провокатори Києвом розгулювали. Це був той самий сценарій, що потім розігрувався весною «на місцях». Війну замаскували під внутрішньоукраїнський конфлікт.

І сьогодні у владі є люди, які знають усе та продовжують брехати. А люди відчувають це. Але невдоволення владою не найголовніше в нашому суспільстві. Волонтерська енергія Майдану розлилася тисячами струмків по горизонталі. Прокидаються доти, здавалося, безживні регіони. Пробують нові форми самоорганізації, соціальної поведінки, зароджуються нові інституції. Ми живемо в історичний час.

За матеріалами «РБК-Україна»

Джерело

Share
Добавить комментарий

Blue Captcha Image
Новый проверочный код

*

Share